Анастасіївська каплиця або каплиця Павла Скоропадського належить до втрачених пам’яток історії та архітектури м. Глухова. Вона знаходилася поряд із Трьох-Анастасіївською церквою в історичному центрі міста, в якому у першій половині ХVІІІ ст. була гетьманська резиденція.

Історія виникнення каплиці Скоропадських розпочалася із клопотання членів родини Терещенків про знесення старої церкви святих Анастасій, збудованої за часів гетьманування Івана Скоропадського.

У 1893 р. біля старої гетьманської церкви Нікола та Федір Терещенки звели новий Трьох-Анастасіївський храм як родинну усипальницю. 21 травня 1894 р. брати Терещенки звернулися до Святійшого Синоду з проханням дозволити знести стару гетьманську церкву, позаяк «стара церква перебуваючи на одному цвинтарі з новозбудованим храмом значно принижує його величну красу». 2 січня 1895 вийшов відповідний указ Святійшого Синоду.

Стару Анастасіївську церкву почали розбирати, а із її матеріалів планували спорудити храм у селі Нова гребля. Тим часом нащадок будівничого зазначеної стародавньої церкви – гетьмана Скоропадського, корнет кавалергардського полку Павло Скоропадський у 1899 р. подав прохання про збереження старої церкви як родинної пам’ятки, зобов’язуючись привести її у «цілком прийнятний вигляд та утримувати в такому вигляді постійно». Роботи зі знесення церкви були зупинені. Під час всебічного технічного огляду будівлі старої церкви П. П. Скоропадський дійшов висновку «зберегти в цілісності тільки ту її частину, яка, як історично доведено, складає первісну споруду його предка, саме головний вівтар в ім’я трьох святих Анастасій, з підземеллям, решту – два поверхи церкви, дзвіницю та бабинець – просив дозволити йому розібрати…

Отже, П. Скоропадський вирішив урятувати стару Анастасіївську церкву, де дивом зберігся справжній вівтар початку XVIII ст., використавши ці історичні рештки для будівництва «своєрідного духовного пам’ятника українській старшині», у тому числі й представникам роду Скоропадських. Очевидно, на цей вчинок його наштовхнуло обурення значної частини чернігівського суспільства, зокрема нащадків історичних родів, нахабством Терещенків. Певну роль тут зіграв і П. Я. Дорошенко, відомий чернігівський громадський діяч, знавець української старовини й однодумець майбутнього гетьмана. 1908 р., коли цей грандіозний проєкт уже наближався до завершення, він писав П. П. Скоропадському: «Я довго розмірковував про вашу думку, щоб каплиця була пам’ятником минулого, тобто нашій Гетьманщині…Таким чином, це буде історичний пам’ятник, і це має бути твердо і серйозно, але без зайвого галасу і честолюбства, представлено на дошці, що буде при вході до каплиці. До речі: у написі велику роль має відігравати релігійний бік, просвітницько-духовний та навіть церковний, адже релігія та й церква у Малоросії завжди, і за часів Гетьманщини, грали таку велику роль».

Павло Скоропадський дуже серйозно підійшов до справи, замовивши попередні ескізи майбутньої каплиці видатному митцю і водночас знавцю української старовинної архітектури О. Сластіону, а поради щодо художнього боку справи Павло Петрович просив у відомого петербурзького архітектора Л. М. Бенуа, який зробив ще один проєкт будови. Також щодо задуму архітектурної програми каплиці, своє припущення зробив директор Науково-дослідного інституту історії архітектури та містобудування в м. Києві С. Б. Юрченко. На його погляд, на розробку проєкту каплиці могла вплинути мати останнього гетьмана – Марія Андріївна Скоропадська, яка походила зі старовинного козацько-старшинського роду Миклашевських та займала активну позицію у питанні відновлення старовинних споруд.

Ідея глухівської каплиці була позитивно сприйнята також В. Новицьким та В. Горленком – видатними знавцями української минувшини, нащадками козацької старшини. Зокрема, останній писав: «Мені більше за все подобається і здається характерним проєкт Сластіона». Проєкт Бенуа, на його думку, хоча й виконано дуже досвідченим архітектором, але зовсім банальний, «не має жодної риси, що пов’язує його з епохою та особами, пам’ять яких ви бажаєте продовжити». Коротко ж висловлений самим Скоропадським план перебудови був таким: «… зламати все, що було пізніше її заснування побудовано, і залишити лише те, що було первісне зроблено…». Фактично йшлося про консервацію старого вівтаря початку XVIII ст., розбирання всього добудованого впродовж XIX ст., особливо ж терещенківської «модернізації», і відбудову нової каплиці у суворій відповідності зі стилем XVII ст. Залучений до справи молодий київський архітектор М. Гарденін уже 1902 р. склав угоду й проєкт такого будівництва. У ньому йшлося про будівництво восьми нових фронтонів, великої бані з барабаном та двох малих, нового даху над капличкою та прибудовами, великі роботи з оздоблення: застосування внутрішнього ліплення, розпису, а також золочення куполів, риштування та навіть слюдяні вікна – як у XVII ст.

При розробленні креслень М. Гарденін широко користувався історичними свідченнями, зокрема вивчав матеріали монастирських бібліотек (Києво-Печерської лаври та ін.). На цьому особливо наголошував і Скоропадський, який писав архітектору: «склепіння може буде і гарним, якщо його поділити, але передусім прагну дотримуватися старовини і мати склепіння саме таке, як будували в XVII ст.» З тих самих причин він забракував і малюнок фронтонів: «надто велика симетричність, сухість і складність малюнка, крім того, він дуже подібний до нового стилю». Великі суперечки викликала пропозиція М. Гарденіна пофарбувати каплицю у жовтий колір та визолотити деякі деталі на фронтонах: «усе має бути вибілено звичайним вапном», тобто відтворювати стиль XVII ст., суворої доби Богдана Хмельницького.

В архівних джерелах містяться відомості щодо плану будівництва Анастасіївської каплиці: «…добудувати стіни для утворення правильної будівлі з вісьмома кутами, яка має бути складена з найкращої кам’яної цегли. Фундамент повинен мати товщину 0,80 сажні. Товщина стін 1-го поверху, який буде освітлений сьома решітчастими вікнами та фрамугою над вхідними дверима, повинна бути не меншою за 0,66 сажні… Склепіння повинне бути влаштоване з найкращої цегли… Капличка повинна закінчуватись куполом, на якому має бути оснований дерев’яний ілюмінатор і на ньому другий маленький купол з умонтованим у нього металевим хрестом…». Для нагляду за перебудовою вівтарної частини старої Анастасіївської церкви Павло та Михайло Скоропадські запросили техніка Чернігівського губернського земства Федора Григоровича Нечаєва. Проєкт каплиці був затверджений Будівельним відділом Чернігівського правління 23 липня 1899 року та підписаний губернатором Е. Андрієвським, губернським архітектором Войцехівським, заступником губернського архітектора Партським, старшим діловодом Деревянком.

На жаль, роботи у Глухові просувалися не так швидко, як хотілося б майбутньому гетьману. 1903 р. М. Гарденін розпочав будівництво, але це викликало певне незадоволення як з боку замовника (щодо дотримання первісного задуму), так і чернігівського суспільства, особливо серед прибічників Терещенків. Павла Скоропадського почали звинувачувати в руйнації історичної будови, але він твердо стояв на своєму. Наприкінці 1909 р. будівництво вже наближалося до завершення, принаймні П. Дорошенко, який у листопаді того року відвідав Глухів, сповіщав про це П. Скоропадського, висловлюючи своє захоплення від побаченого. А тому поставали вже питання необхідного облаштування церкви образами та іншими святими предметами. Оскільки Олександра Петрівна (дружина гетьмана) гарно малювала, мала хист, серед іншого, і до церковного живопису (створила образ св. Марії Єгипетської для церкви у Тростянці), Павло Петрович в одному з листів запитував у неї з приводу глухівських ікон: «Чи будеш ти їх малювати, чи замовити?» Але дружина, очевидно, відмовилася від такої великої та відповідальної праці, що потребувала значних зусиль професійного митця, а крім того – священного натхнення.

Усе внутрішнє оздоблення каплиці мало бути витримано, згідно з задумом фундатора, в історичному стилі, і по можливості пов’язане з родом Скоропадських, передусім – з гетьманом Іваном. П. Дорошенко задля віднайдення історичних реліквій старого гетьмана обстежив старожитності Чернігівщини. У 1907 р. він писав Павлу Петровичу про парадний обрус з гербами гетьмана та гарним орнаментом, знайдений в одній із чернігівських церков. На його думку, цей орнамент міг бути чудовим мотивом внутрішнього розпису каплиці. Зразки церковного начиння XVIII ст., зокрема срібне панікадило, були відшукані Дорошенком і Скоропадським у Троїцькому Чернігівському монастирі. Старовинну люстру знайшов у Києво-Печерському монастирі відомий художник М. Прахов. Документи з лаврського архіву засвідчили, що 1734 р. її привезли до Києва з Глухова. Прахов з’ясував також, що старовинний різьблений лаврський іконостас, який 1909 р. за вказівкою настоятеля монастиря демонтували і ледь не порубали на дрова, був свого часу виготовлений коштом гетьмана Івана Скоропадського і являє собою унікальний витвір тогочасного українського мистецтва. Автор проєкту каплиці Опанас Георгійович Сластіон в одному зі своїх листів згадував: «Мене здивувало, що до тебе дійшла звістка про мою роботу Скоропадському. Правда, я зробив йому п’ять чи шість проєктів на ту капличку, один він вибрав і я йому начертив як слід – се був мотив взятий з чернігівської П’ятницької церкви, деякі подробиці були взяті з других відомих старовинних церков, т. що ніякої моєї фантазії там почти не було і зразу проєкт йому подобався».

В липні 1908 р. газета «Рада» описувала конфлікт між Терещенками та Скоропадськими з причини руйнації Анастасіївського храму: «Говорячи про заслуги Терещенка для міста Глухова, годиться згадати один факт, характерний для його фундаторської діяльности. Стояла у Глухові невеличка кам’яна церква – Анастасієвська, збудована гетьманом Ів. Скоропадським на початку XVIII віку. Була вона домовою гетьманською церквою і ховали в ній декого з гетьманських фамілій. Будівля старосвітська, старого українського типу; гетьмани забезпечили її млином під Глуховом та слободою Нова Гребля. Перестояла церква мало не двісті років. Та ось явились нові «сильні люде» на Вкраїні, дужі владою свого капіталу: Терещенко збудував коло старої нову пишну церкву під золоченими банями, на зразок Володимирського собору в Київі. Призначив її усипальницею для свого роду, і стала йому муляти очі стара гетьманська церковка; почав Терещенко клопотати, щоб дозволено було її зруйновати, щоб «не закривала перспективи». І таки свого добився: церкву зруйновано, і вже на її місці пани Скоропадські (нащадки гетьмана) поставили капличку».

Каплиця Скоропадських була зачинена разом з іншими храмами Глухова у 1920-х роках. Церковне начиння каплиці перенесли до Трьох-Анастасіївського храму.

Каплицю, побудовану на місці старої церкви і зруйновану на початку 60-х років ХХ ст., в довоєнний час використовував «Осовіахім» – попередник ДТСААФу. Для тренувань хімзахисту ГТО (готовий до праці і оборони) в каплицю напускали дим, учнів одягали в протигази і на деякий час заводили всередину.

ЛІТЕРАТУРА

1. Державний архів Чернігівської області, ф. 127, оп. 32, од. зб. 173.
2. Дописи від власних кореспондентів. Глухів. Рада. 1908. № 156. С. 4.
3. Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область/ головний редактор Валерій Смолій. Київ, 2017. С. 856
4. Маркович А. М. Дневныя записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. Москва: Типография В. Готье., 1859. 432 с.
5. Мірошниченко О. М. Глухівська каплиця Павла Скоропадського. Соборний майдан. № 5 (89). 2018. С. 4–5.
6. Папакін Г. В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико- архівні нариси. Київ, 2003. 282 с.
7. Мартинович П. Українські записи: Українські записи Порфирія Мартиновича, друкована фольклорно-етнографічна спадщина, вибране листування, мартиновичезнавчі студії, вибрана мистецька спадщина, біографічні матеріали. Харків: Видавець Савчук О. О., 2012.  534 с.
8. Юрченко С. Б. Три листи Ніколи Терещенка, що стосуються будівельної історії Трьох-Анастасіївської церкви. Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. Вип. 11. Ніжин, 2018. С. 252–253.