Собор Різдва Богородиці (роки будівництва 1719–1735 рр.) – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення, охоронний № 180065/1. Собор, разом з Харлампіївською церквою (1714–1722 рр.), келіями (1781–1794 рр.) та оборонним муром (1781–1794 рр.), утворюють ансамбль Гамаліївського монастиря (XVII–XVIII cт.) у с. Гамаліївка.

Гамаліївський Харлампіїв монастир розташований на підвищеному березі р. Шостки у с. Гамаліївка, яке сьогодні є передмістям м. Шостки. Історія монастиря пов’язана з діяльністю козацької еліти доби Гетьманщини.

Традиційно вважається, що задум збудувати Гамаліївський монастир виник у гетьмана Івана Скоропадського у 1713 р., адже саме цим роком датується фундаційний лист. Проте першоджерела засвідчують, що вже у 1712 р. навколишні мешканці добре знали, що гетьман планував будувати нову обитель. Останніх яновельможні заохочували продавати та дарувати свої «посесії» – ліси, сіножаті, хати з городами – монастирю. У 1714 р. гетьман Іван Скоропадський проголосив себе титарем монастиря. Початок інтенсивного будівництва цього духовного осередку датується 1718 роком.

Архітектурною домінантою комплексу Гамаліївського монастиря є зведений у центрі монастирського двору собор Різдва Богородиці (пам’ятка архітектури національного значення, охоронний № 180065/1). Типологічно належить до сакральних споруд і є шедевром архітектури доби бароко в Україні. Розміри в плані – 28,5 х 34,1 м.

Автором собору був муляр Данило Мойсеєвич. Початок зведення собору припадає на 1719 р. Його освячення здійснив архімандрит Микола Ленкевич у 1735 р.

Собор має чотири бічні вівтарі (приділи), з яких у південному влаштовано престол св. мучениці Варвари, у північному – престол Собору 12 апостолів, на хорах праворуч – престол сповідника Якова, ліворуч – св. Миколи.

Величезний пʼятибанний собор Різдва Богородиці й нині вражає суворою монументальністю, лапідарними нерозчленованими площинами й повною відсутністю декору. Це тринавовий, шестистовпний, триапсидний храм. Він є реплікою храмів базилікального типу на давньоруській тринавовій хрестово-купольній основі, дуже поширених у монастирському будівництві Мазепиної доби. Прототипом міг бути чернігівський Троїцький або полтавський Хрестоздвиженський собори.

Проте собор Різдва Богородиці має й унікальні риси. Зокрема, загальна маса споруди – не горизонтально-базилікальна, як мало бути за такого плану, а висотно-центрична. У формах об’єму виявлено підвищені головну наву й трансепт, а бані поставлені на їх осях, що наблизило гамаліївський собор до класичних хрещатих п’ятиверхових церков стилю козацького відродження. Такий вибір прототипу й особливості об’ємно-просторової композиції були зовсім не випадкові – головна домінанта архітектурного ансамблю Гамаліївського монастиря мала засвідчити спадкоємність національних традицій.

Собор має гранчасті вівтарні апсиди, з яких бічні на третину нижчі за середню. Середохрестя перекрите великою банею на світлому восьмерику, який спирається на пандативи й попружні арки. Рамена трансепта, середня апсида та західна дільниця середньої нави перекрити малими банями на восьмериках, що спираються на зрізані зімкнені склепіння. Інші частини храму перекриті системою хрестових і зімкнених склепінь.

Фасади розчленовані лопатками, головний і бічні входи прикрашені своєрідними порталами. Головний вхід на західному фасаді фланкований масивними пілонами, між якими перекинуто напівциркульну арку.

Величності собору надавав пишний бароковий чотириярусний іконостас на усю ширину храму з гербами Скоропадських, позолоченими різьбленими колонками та виноградною лозою. Святкове враження від іконостаса підкреслювало інтенсивне темно-червоне тло.

У соборі зберігались портрети (парсуни) Скоропадських авторства Якима Глинського. У ХІХ ст. портрети були перенесені до настоятельських покоїв, згодом – передані до Глухівського краєзнавчого музею, а пізніше – до Сумського художнього музею ім. Н. Онацького. Деякі мистецтвознавці і атрибутори вважають, що оригінальні картини не дійшли до нашого часу, а залишилися лише у вигляді копій пізнішого походження.

Головною святинею собору Різдва Богородиці була Кербутівська чудотворна Єрусалимська ікона Божої Матері у срібній ризі, а також копія Чернігівської Іллінської ікони Божої Матері. У соборі були срібні позолочені лампади, подаровані подружжям Скоропадських, – видатні твори української металопластики XVIII ст. Богослужбові книги монастиря в основному належали до друків першої половини XVIII ст. – київських, чернігівських, московських.

Упродовж трьохсот років свого існування Гамаліївський монастир і собор Різдва Богородиці неодноразово зазнавав руйнувань унаслідок пожеж (1738 р. і 1794 р.) та суттєвих перебудов. Помітна лапідарність фасадів є результатом пізньокласицистичної перебудови (1830 р.), у результаті якої стесано увесь бароковий декор – карнизи, обрамлення вікон та ніш, колонки обабіч вікон тощо. Замість високих барокових бань влаштовано низькі пізньокласицистичні завершення, які вціліли. Інтер’єрні елементи збереглися відносно краще. Так, опори арок бічних нав вирішені у вигляді багатообломних карнизів, по фризу яких пущені декоративні розетки. На старих фотографіях видно первісне огородження хорів, створене під впливом дерев’яного зодчества.

XX ст. стало для монастирського комплексу добою найбільшого спустошення та втрат. Після закриття у 1920 р. споруди монастиря втратили сакральне призначення.

У 1924 р. у монастирі створили будинок для перестарілих та дитячий притулок, у 1928 р. вилучено церковні цінності, в соборі Різдва Богородиці розібрано і знищено бароковий іконостас. У грудні 1961 р. рішенням Сумського облвиконкому споруди передано МВС УРСР, яке своїм наказом № 0270 організувало у Гамаліївському монастирі виправно-трудову колонію посиленого режиму. У березні 1962 р. прибули засуджені загального режиму, які повинні були приготувати будівлі для прийому спецконтингенту. Вони облаштували їдальню, КПП, медсанчастину. Було замуровано всі склепи, розібрано дзвіницю, знято хрести, заштукатурено й забілено всі монументальні розписи церков. У соборі Різдва Богородиці між поверхами звели перекриття, нижній ярус собору пристосували під цех, а верхній – під училище для засуджених. У центральній бані храму облаштували бак для води.

У 1987 р. рештки монастиря знову взято під охорону держави як пам’ятку архітектури (охоронний № 1553).

13 жовтня 2023 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову про надання ансамблю Гамаліївського монастиря статусу пам’ятки архітектури та містобудування національного значення.

Собор Різдва Богородиці при Гамаліївському монастирі став зразком для наслідування при будівництві у ХVІІІ ст. інших храмів, наприклад, Троїцького собору у Глухові. В оригінальній та новаторській об’ємно-просторовій композиції собору відображено тяглість історико-архітектурних українських традицій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : НДІТІАМ – Головкиївархітектура, 2002. 592 с.
2. Вечерський В. Православні святині Сумщини. Київ : Техніка, 2009. 224 с.
3. Юрченко С. Б. Гамаліївський монастир за часів гетьмана Івана Скоропадського. Сіверщина в історії України. 2012. № 5. С. 30–35.
4. Ковалевська О. Таємниці козацьких портретів. Київ : Кліо, 2019. 288 с.
5. Чернякова Я. В. Гамаліївський Харлампіївський монастир: пам’ятка архітектури чи в’язниця? Карнабідівські читання. 2019. № 4. С. 248–253.
6. Гетьманський рід Скоропадських. Гетьманщина: вебсайт. URL: https://hetmanshostka.in.ua/ (дата звернення 10.09.2025).