Ансамбль Гамаліївського монастиря (XVII–XVIII cт.) у с. Гамаліївка – пам’ятка архітектури та містобудування національного значення, охоронний № 180065. Архітектурний комплекс сформований собором Різдва Богородиці (1719–1735 рр.), Харлампіївською церквою (1714–1722 рр.), келіями (1781–1794 рр.) та оборонним муром (1781–1794 рр.).

Гамаліївський Харлампіїв монастир міститься на підвищеному березі р. Шостки у с. Гамаліївка, яке сьогодні є передмістям м. Шостки.

Історія монастиря пов’язана з діяльністю козацької еліти доби Гетьманщини, зокрема з іменами генерального осавула Антона Гамалії та гетьмана Івана Скоропадського. Перший дерев’яний храм – церкву св. Харлампія – було збудовано 1702 р. коштом А. Гамалії. Навколо неї одразу ж виникла Харлампієва пустинка – невеличкий жіночий монастир. У 1713 р. клопотами гетьманші Насті Скоропадської скит перетворено на повноцінний жіночий монастир із відповідними правами та маєтностями.

Традиційно вважається, що задум збудувати монастир виник у гетьмана Івана Скоропадського у 1713 р., адже саме цим роком датується фундаційний лист. Проте першоджерела засвідчують, що вже у 1712 р. навколишні мешканці добре знали, що гетьман збирається будувати нову обитель. Останніх яновельможні заохочували продавати та дарувати свої «посесії» – ліси, сіножаті, хати з городами – монастирю. У 1714 р. гетьман Іван Скоропадський проголосив себе титарем монастиря. Широке розгортання будівництва цього духовного осередку при Скоропадських слід віднести до 1718 р. Здійснення такого масштабного проєкту потребувало суттєвих ресурсів – як трудових, так і матеріальних, а також значної кількості будматеріалів: цегли, деревини, вапна, які заговлялися заздалегідь.

При будівництві мурованого ансамблю Гамаліївського комплексу за зразок правив оборонний тип монастиря – Спасо-Преображенський у сусідньому Новгороді-Сіверському.

Монастир мав чітку оборонну структуру: мур із чотирма наріжними глухими та трьома середстінними надбрамними баштами, потужні фортечні стіни, що, попри жіночий статус обителі, символізували духовну твердиню.

Гетьман помер у 1722 р. Він не встиг завершити будівництво всіх монастирських споруд. Анастасія Скоропадська померла у 1729 р. У заповіті гетьманша розпорядилася перетворити монастир з жіночого на чоловічий, що і було виконано у 1733 р.: сюди перевели ченців з Мутинського монастиря, що біля Кролевця.

Першим ігуменом став Герман Конашевич. За нього завершено зведення всіх мурованих споруд, зокрема й монастирського собору Різдва Богородиці (нині пам’ятка архітектури національного значення, охоронний № 180065/1). Автором собору був «муляр» Данило Мойсеєвич.

У 1735 р. архімандрит Микола Ленкевич – наступник Германа Конашевича – освятив собор Різдва Богородиці. Собор мав чотири бічні вівтарі (приділи), з яких у південному влаштовано престол св. мучениці Варвари, у північному – престол Собору 12 апостолів, на хорах праворуч – престол сповідника Якова, ліворуч – св. Миколи. Собор є центральною домінантою ансамблю. Величезна пʼятибанна споруда вражає суворою монументальністю, лапідарними нерозчленованими площинами і повною відсутністю декору. Собор тринавовий, шестистовпний, триапсидний. Він є реплікою храмів базилікального типу на давньоруській тринавовій хрещато-баневій основі, дуже поширених у монастирському будівництві Мазепиної доби. Фасади розчленовані лопатками, головний і бічні входи прикрашені своєрідними порталами. Головний вхід на західному фасаді фланковано масивними пілонами, між якими перекинуто напівциркульну арку.

Величності собору надавав пишний бароковий чотириярусний іконостас на усю ширину храму з гербами Скоропадських, позолоченими різьбленими колонками та виноградною лозою. У соборі зберігались портрети (парсуни) Скоропадських авторства Якима Глинського. У ХІХ ст. портрети були перенесені до настоятельських покоїв, згодом – передані до Глухівського краєзнавчого музею, а пізніше – до Сумського художнього музею ім. Н. Онацького. Деякі мистецтвознавці і атрибутори вважають, що оригінальні картини не дійшли до нашого часу, а залишилися лише у вигляді копій пізнішого походження. Головною святинею собору Різдва Богородиці була Кербутівська чудотворна Єрусалимська ікона Божої Матері у срібній ризі, а також копія Чернігівської Іллінської ікони Божої Матері. У соборі були срібні позолочені лампади, подаровані подружжям Скоропадських, – видатні твори української металопластики XVIII ст. Богослужбові книги монастиря в основному належали до друків першої половини XVIII ст. – київських, чернігівських, московських.

Оборонні споруди формували периметр чотирикутної в плані території монастиря (у формі неправильної трапеції розмірами 170 х 180 м). Цегляний мур висотою 2,2 м, товщиною 1,3 м первісно покривався двосхилим дахом і мав чотири наріжні восьмигранні башти з пілястрами на ребрах. На висоті 1,2 м розташовувались численні стрільниці. Посеред південного прясла муру була ще одна восьмигранна башта, а в ній – хвіртка, що правила за господарський вхід. Усі башти мали бойові камери з бійницями, перекривалися купольними або восьмилотковими зімкнутими склепіннями. Після 1794 р. дахи зробили сферичними. У західному пряслі муру містилася надбрамна башта-дзвіниця (не збереглася). Стояла на поздовжній вісі собору й правила за парадний в’їзд до монастиря. Споруджена перед 1735 р., вона була спрощеною реплікою Святої брами Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. Первісно триярусна, вінчалася розвиненим бароковим верхом. На переломі північного муру первісно було влаштовано ще одну чотиригранну надбрамну двоярусну башту, конструктивне вирішення якої нагадувало старовинний «захаб». Залишки оборонних споруд зараз мають статус пам’ятки архітектури національного значення під назвою «Оборонний мур Гамаліївського монастиря», охоронний № 180065/4.

До західної частини північного муру впритул прилягає Харлампіївська тепла (трапезна) церква з прибудованим до неї впритул двоповерховим настоятельським корпусом (нині пам’ятка архітектури національного значення, охоронний № 180065/2). Церква прямокутна в плані, тридільна, однобанна, зального типу, з гранчастою вівтарною апсидою та прибудованим у 1770-х рр. з півдня великим літнім трапезним залом. Вівтар вінчає сферична баня на світловому восьмерику. Приміщення церкви перекриті зімкнутими склепіннями. Настоятельський корпус прямокутний у плані, має анфіладну систему розпланування. Уся споруда накрита єдиним вальмовим дахом. Фасади, звернені на парадний монастирський двір, мають суто цивільне трактування й декор, а в північній стіні прорізано численні бійниці. До північно-західного рогу цієї будівлі прилягає одна з наріжних башт. Харлампіївська церква стала усипальницею для шести представників роду Скоропадських.

На південний захід від собору міститься Г-подібний у плані двоповерховий корпус келій (нині пам’ятка архітектури національного значення, охоронний № 180065/3). Первісно вони були дерев’яними. Муровані келії у монастирі з’явилися між 1780–1795 рр. і були одноповерховими у плані. Другий поверх надбудовано у другій половині ХХ ст. Корпус мав секційне розпланування. Кожна секція пʼятикамерна і складається з сіней, що мають два виходи – на парадний і господарський двори – та чотирикімнатного житлового блоку, що прилягає до сіней з одного боку. Кутова частина корпусу має складніше розпланування. Фасади розчленовані рустованими лопатками й увінчані розкріпованим карнизом.

Завдяки лаконічності й лапідарній нерозчленованості архітектурних мас монастирський ансамбль справляв враження суворої неприступної фортеці.

Упродовж трьохсот років свого існування Гамаліївський Харлампіїв монастир неодноразово зазнавав руйнувань унаслідок пожеж (1738 р. і 1794 р.), суттєвих перебудов, відновлення, а згодом – закриття та занепаду внаслідок адміністративної політики російської, а пізніше – радянської влади, що відображає складну історичну динаміку його функціонування.

XX ст. стало для монастирського комплексу добою найбільшого спустошення та втрат. Після закриття у 1920 р. його споруди втратили сакральне призначення: спочатку їх передано артілі, згодом – у 1930–1950 рр. – колгоспу. У соборі Різдва Богородиці було влаштовано зерносховище. Харлампіївська тепла церква лишалася парафіяльною для села Гамаліївки, а в монастирських келіях жили люди.

З 1956 р. Гамаліївський монастир оголошено памʼяткою архітектури республіканського значення. Дослідник архітектури Лівобережної України Михайло Цапенко, який побував у монастирі в кінці 1950-х рр., писав: «У невеликій трапезній церкві (…) Скоропадського та його дружину поховано. Могили прикрашають добре збережені білокамʼяні різьблені плити. Ці плити мистецької роботи, незрозуміло як збережені в такій глушині, – теж рідкість. Споруди монастиря занедбано. Але добре, що хоча б уціліли».

Михайло Павлович неначе наврочив: 1962 р. Сумський облвиконком передав монастир Міністерству внутрішніх справ, яке переобладнало його під місця ув’язнення суворого режиму (підприємство 319/66). Наступного року цей архітектурний ансамбль виключили з державних реєстрів пам’яток, цілком віддавши на поталу каральному відомству. Далі були знищені оборонні мури і башти, у тому числі й три надбрамні, собор Різдва Богородиці і Харлампіївську церкву перетворено на промислові цехи. У соборі влаштували залізобетонні ребристі міжповерхові перекриття, що спиралися на внутрішні залізобетонні колони, і перегородки, а в центральній бані – бак для води. У Харлампіївській церкві різьблені намогильні плити родини Скоропадських залили бетоном. Корпус келій перетворили на камери для утримання ув’язнених.

У 1987 р. рештки монастиря знову взято під охорону держави як пам’ятку архітектури з охоронним № 1553.

19 червня 2019 р., з урахуванням особливої культурної та історико-архітектурної цінності комплексу пам’яток архітектури – ансамблю Гамаліївського монастиря в с. Гамаліївка, – а також з метою їх збереження, Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про створення Державного історико-культурного заповідника «Державотворці Сіверщини».

21 липня 2021 р. Кабінет Міністрів України скасував своє попереднє рішення «Про створення Державного історико-культурного заповідника “Державотворці Сіверщини”» як таке, що не було реалізовано. 13 жовтня 2023 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову про надання ансамблю Гамаліївського монастиря статусу пам’ятки архітектури та містобудування національного значення.

Гамаліївський Харлампіїв монастир є найпізнішим на Лівобережжі монастирським ансамблем оборонного типу, своєрідною завершальною ланкою в історичній еволюції таких комплексів і мистецьким підсумком багатовікової архітектурної традиції. Унікальна культурна та історико-архітектурна цінність монастиря зумовила його включення до сучасних туристичних маршрутів. Зокрема, ансамбль Гамаліївського монастиря долучають до програми екскурсій у разі зацікавлення відвідувачів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : НДІТІАМ – Головкиївархітектура, 2002. 592 с.
2. Вечерський В. Православні святині Сумщини. Київ : Техніка, 2009. 224 с.
3. Юрченко С. Б. Гамаліївський монастир за часів гетьмана Івана Скоропадського. Сіверщина в історії України. 2012. № 5. С. 30–35.
4. Ковалевська О. Таємниці козацьких портретів. Київ : Кліо, 2019. 288 с.
5. Чернякова Я. В. Гамаліївський Харлампіївський монастир: пам’ятка архітектури чи в’язниця? Карнабідівські читання. 2019. № 4. С. 248–253.