У середмісті Глухова височіє шляхетна будівля, зведена в стилі класичної архітектури XIX ст. – Глухівський учительський інститут. Він був заснований у жовтні 1874 р. як педагогічний заклад освіти з трирічним терміном навчання, що здійснював підготовку вчителів для міських шкіл. Першим директором інституту став О. Білявський, вихованець і друг К. Ушинського. Під його керівництвом було сформовано матеріальну базу, навчально-методичне забезпечення, фундаментальну та учнівську бібліотеку, зібрано викладацький колектив, який перетворився на справжнє інтелектуальне товариство. Довгий час в інституті працювали І. Андрієвський, В. Голубєв, М. Демков, М. Тростніков, П. Житецький, а також художник В. Мохов, живописець О. Шапорін, інші відомі педагоги та митці. Помітний внесок у розвиток педагогічної науки зробили М. Григоревський (директор інституту у 1909–1913 рр.), Г. Линник, С. Криловський, А. Лебедєв, К. Піскун.

До 1917 року зі стін Глухівського учительського інституту вийшло чимало непересічних особистостей, які реалізували себе у різних сферах. Серед них: С. Сергєєв-Ценський, С. Васильченко та ін. На честь видатного випускника, кінорежисера і письменника О. Довженка на головному фасаді учительського інституту встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням. 

Сама будівля Глухівського учительського інституту разом з архітектурно-історичними пам’ятками «Глухівська чоловіча гімназія» та «Пансіон Глухівської чоловічої гімназії» входить до складу Гуманітарно-просвітницького комплексу, який міститься у східній частині історичного середмістя і займає прямокутний квартал, прилеглий до вулиць Київської та Інститутської. Нині це – упорядкована, озеленена, облаштована пішохідними доріжками з плитковим покриттям територія Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.

Будинок Глухівського учительського інституту розташований у східній частині Гуманітарно-просвітницького комплексу і причілками бічних рамен виходить на червону лінію вул. Інститутської. Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 10.10.2012 № 929 він внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка архітектури, історії за № 180031/1-Н.

Історія зведення цієї споруди сягає другої половини XIX ст. На той час відомий підприємець А. Терещенко за проєктом О. Гросса почав будувати кілька об’єктів для власних потреб на ділянці землі в центрі міста, придбаній ним у Глухівської повітової земської управи. В 1871 р. цю земельну ділянку по вул. Київській разом з незавершеними будівлями придбала у старшого сина Артемія Терещенка – Ніколи Глухівська земська управа за 30 тис. крб. В одному з будинків згодом планувалось відкрити прогімназію, у двох інших – богадільню та земську лікарню. Відразу після купівлі земельної ділянки земство виділяє із додаткового капіталу 10 тис. руб. для продовження будівництва лікарні на вже готовому фундаменті. План і кресленик розробив архітектор О. Гросс. Згідно кошторису на зведення та благоустрій лікарняного корпусу було необхідно 25165  крб. Навесні 1872 р. почалося будівництво земської лікарні. До кінця осені 1872 р. були зведені стіни в два поверхи (залишалося тільки викласти з двох сторін карнизи). Крокви даху були поставлені на землі, щоб мати можливість на зиму покрити дах. На ці роботи було витрачено 9551 крб. Їх закінчення вимагало фінансування у розмірі 14 тис. крб. Земство клопотало про отримання допомоги на добудову лікарні з центрального капіталу Міністерства внутрішніх справ та з капіталу громадського піклування, але в обох випадках отримало відмову. Будівництво було призупинене.

У 1873 р. постало питання про відкриття в Глухові учительського інституту. Глухівське земство вирішило передати для потреб закладу недобудований корпус лікарні з частиною садиби вартістю 20 тис. крб. Половину цієї суми земству компенсувала міська дума. Відтак згідно рішення земських зборів від 3 жовтня 1873 р. перед Міністром освіти Д. Толстим було порушено клопотання про прийняття у власність Міністерства народної освіти незавершеної мурованої споруди для розміщення Глухівського учительського інституту. До проведення занять у цьому приміщенні новостворений інститут зміг приступити лише через два роки, після зведення додаткової триповерхової прибудови з північно-східного боку будівлі за проєктом відомого київського архітектора П. Шлейфера. Поки в 1874–1876 рр. тривало будівництво, учительський інститут тимчасово перебував у будинку публічної бібліотеки і земського училища.

Будинок учительського інституту має площу 2177,6 м², його об’єм становить 9581 м³. Він має змінну поверховість (2–3 поверхи) та підвал. Основу будівлі становить двопрогінна конструкційна система з трьома поздовжніми тримальними (несучими) стінами в кожному рамені. Перекриття плоскі по деревʼяних балках, підлоги дощані. З першого поверху на другий ведуть автентичні сходи, кріплені по сталевих косоурах. Опалення первісно було пічним, нині ‒ водяне. Дах вальмовий по дерев’яних кроквах, накритий покрівельною сталлю.

В процесі експлуатації будівля Глухівського учительського інституту частково перебудовувалась. Упродовж 1878‒1879 рр. над тильною частиною первісно зведеного на два поверхи корпусу надбудовано третій поверх, прибудовано передню приймальню. У 1903‒1904 рр. корпус розширено за рахунок прибудови до тильної частини двоповерхового рамена, де було розміщено двокласне училище при інституті. Також діяла домова церква св. Димитрія Ростовського.

План будівлі П-подібний. Внутрішнє розпланування переважно коридорне, з однобічним розташуванням приміщень. Тильне рамено має багатокамерне розпланування кімнат, наближене до анфіладного. Очевидно, планування відбувалось у відповідності з первинним призначенням будівлі для лікувального закладу. Перший поверх декоровано плоским дощаним рустом.

Чільний фасад будівлі звернений на південь, до вул. Київської. Фасад дисиметричний, за віссю акцентований одноповерховим вхідним ризалітом-тамбуром, увінчаний антаблементом з фризом кронштейнів і тонко профільованим карнизом. Фасадні площини другого поверху мають гармонійну розвинену пластику: високі аркові вікна попарного розташування розділені спареними пілястрами з нішами. Пофарбування фасадів двобарвне: на червоному тлі деталі зберігають білий колір від первісної побілки.

Усі частини споруди, вирішені у єдиному стилістичному ключі ‒ формах неокласицистичного напряму історизму ‒ перебувають у задовільному технічному стані. Краса, естетика і гармонія їхніх архітектурних форм справляє незабутнє враження.

Будинок Глухівського учительського інституту сьогодні – це корпус № 1 Глухівського НПУ ім. О. Довженка. Тут було засновано найстаріший факультет початкової освіти, який з 1956 р. розпочав підготовку вчителів для початкової школи. За роки свого існування факультетом підготовлено більше 11 тис. фахівців, серед яких багато мають вчені ступені і наукові звання, почесні звання і знаки, дипломи, медалі, грамоти, державні й відомчі відзнаки і нагороди. Гідно представляють психолого-педагогічну науку випускники – доктори педагогічних наук М. С. Вашуленко, Л. Я. Бірюк, Н. Т. Тверезовська, кандидати наук К. С. Дрозденко, І. П. Дригус, Н. А. Зінченко, Г. С. Демидчик, Л. В. Лучкіна-Загородня та інші.

Нині у будинку колишнього учительського інституту розміщується Навчально-науковий інститут педагогіки і психології Глухівського НПУ ім. О. Довженка. Він став спадкоємцем кращих освітянських традицій, що формувались протягом усієї історії Глухівського педагогічного вишу. Перший поверх займають деканат інституту, кафедри, навчальні аудиторії. На другому поверсі у південно-східному куті будинку у двох великих кімнатах розміщено історико-педагогічний музей, заснований у 1910 р. З перших років свого існування він став навчальною лабораторією, а в сучасних реаліях – місцем цікавих зустрічей викладачів і студентів з колишніми вихованцями інституту та відомими вченими, педагогами, політиками, державними діячами, спортсменами, митцями. Експонати музею – документи, речі, книги, фотографії – розповідають про славну історію, традиції і сьогодення одного з найстаріших вищих педагогічних закладів.

Поряд з музеєм знаходиться зал засідань Вченої ради, де завжди панує академічна атмосфера. У ньому відбуваються урочисті події, святкові зібрання, наукові заходи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Альманах університетської слави. Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка (1874–2019) / гол. ред. Курок О. І. Суми: ПВП «Видавничий будинок «Еллада», 2019. 196 с.
2. Бєлашов В. І. Глухів – столиця Гетьманської України (1708–1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). Суми: ТОВ «ВПП «Фабрика друку», 2019. 420 с.
3. Бєлашов В. І., Гурець М. П., Заїка В. В. Глухівський державний педагогічний інститут (1874‒1994 рр.). Суми : Мрія, 1994. 80 с.
4. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослідження, фіксація / В. В. Вечерський. Київ: Видавничий дім АСС, 2005. 586 с.
5. Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка: 150 років розвитку: монографія / за ред. О. Курка, Н. Ткаченко, А. Гриценка. Глухів, 2024. 626 с.
6. Задорожна Л. В. Педагогічні здобутки викладачів Глухівського учительського інституту дореволюційного періоду (1874‒1917). Глухів: РВВ ГНПУ ім. О. Довженка, 1999. 76 с.
7. Крижанівський В. М. Випускники Глухівського учительського інституту (1874‒1906): біографічний словник. Глухів : РВВ ГНПУ ім. О. Довженка, 2019. 136 с.
8. Мірошниченко О. Як Земська лікарня стала Учительським інститутом. Соборний майдан. 2019. № 4. С. 1‒2.