Фортифікаційну споруду – оборонний мур Гамаліївського монастиря –збудовано у 1781–1794 рр. Нині – це пам’ятка архітектури та містобудування національного значення (охоронний № 180065/4). Оборонний мур з надбрамною баштою-дзвіницею (не збереглася), у поєднанні з собором Різдва Богородиці (1719–1735 рр.), Харлампіївською церквою (1714–1722 рр.) та келіями (1781–1794 рр.), формують єдиний архітектурний ансамбль Гамаліївського монастиря XVII–XVIII ст.

Історія монастиря пов’язана з діяльністю козацької еліти доби Гетьманщини, зокрема з іменами генерального осавула Антона Гамалії та гетьмана Івана Скоропадського. Перший дерев’яний храм – церкву св. Харлампія – було збудовано 1702 р. коштом А. Гамалії. Навколо неї одразу ж виникла Харлампієва пустинка – невеличкий жіночий монастир. У 1713 р. клопотами гетьманші Насті Скоропадської скит перетворено на повноцінний жіночий монастир із відповідними правами та маєтностями.

У 1714 р. гетьман Іван Скоропадський проголосив себе титарем Гамаліївського монастиря. Його коштом розпочалося муроване будівництво, якому гетьман надавав великого значення, бо це мав бути його фамільний монастир – одна з ознак гетьманського престижу.

Мабуть, зовсім не випадково під час будівництва цього мурованого ансамблю за зразок правив оборонний тип монастиря – Спасо-Преображенський у сусідньому Новгороді-Сіверському. Якщо врахувати тогочасну (після Полтавської поразки 1709 р.) військово-політичну ситуацію на Північному Лівобережжі, то дуже важко логічно пояснити потребу спорудження в глибокому запіллі такої потужної мурованої твердині з оборонними мурами з чотирма наріжними глухими й трьома середстінними надбрамними баштами. До того ж, ця твердиня була не чоловічим, а жіночим монастирем. Отже, потужні муровані фортифікації мали не так реальне, як символічне значення й уособлювали духовну фортецю.

Оборонні споруди формували периметр чотирикутної в плані території монастиря (у формі неправильної трапеції розмірами 170 х 180 м). Цегляний мур висотою 2,2 м, товщиною 1,3 м мав чотири наріжні восьмигранні башти з пілястрами на ребрах. На висоті 1,2 м розташовувались численні стрільниці. Посеред південного прясла муру була ще одна восьмигранна башта, а в ній – хвіртка, що правила за господарський вхід. Архітектура башт відзначалася елегантністю: вони мали розвинений профільований цоколь, а в завершенні – багатообломні карнизи, розкріповані на пілястрах. Набагато скромніша архітектура наріжної башти, яка була прибудована до двоповерхового настоятельського корпусу і сполучалася з ним склепінчастим переходом. Вона була значно висунута вперед за лінію оборонних мурів. Усі башти мали бойові камери з бійницями й перекривалися купольними або восьмилотковими зімкнутими склепіннями. Ґонтові дахи первісно були високими, наметовими. Після 1794 р. їх замінили сферичними покрівлями, вкритими бляхою.

У західному пряслі муру містилася надбрамна башта-дзвіниця (не збереглася). Стояла на поздовжній осі собору й правила за парадний в’їзд до монастиря. Дзвіниця триярусна, два нижніх яруси квадратні у плані, третій – восьмигранний. Вінчалася розвиненим бароковим верхом. Фасади були прикрашені викладеним із цегли та оштукатуреним декором – пілястрами, нішами, карнизами тощо. Проїзд влаштовано на першому ярусі, обабіч проїзду – допоміжне приміщення та сходи на другий ярус, у якому містилася надбрамна церква Введення у храм Богородиці. Третій ярус – восьмерик з арковими отворами дзвонів у кожній грані. Галерея – одноярусна трипрогінна із півкруглими арками на прямокутних стовпах. Декорування її набагато скромніше і зводиться до карниза та профільованого цоколя. Галерея ще існувала у 1820-х рр., на що вказує план монастиря 1820–1826 рр., складений перед ампірною реконструкцією. Завершена до 1722 р., башта була спрощеною реплікою Святої брами новгород-сіверського Спасо-Преображенського монастиря і подобалась гетьманові І. Скоропадському, очевидно, своєю практичністю.

На переломі північного муру первісно було влаштовано ще одну чотиригранну надбрамну двоярусну башту, конструктивне вирішення якої нагадувало старовинний «захаб»: перший ярус дводільний і мав у північному компартименті арковий проїзд, а в південному – дві камери кордегардій. Проїзд орієнтовано паралельно лінії мурів, отож брама і дорога до неї потрапляли в зону ближнього прицільного вогню, який можна було вести з бійниць муру та наріжної башти. На другому ярусі башти була бойова камера зі стрільницями. Башта мала двосхилий дах.

Завдяки лаконічності й лапідарній нерозчленованості архітектурних мас ансамбль справляв враження сурової неприступної фортеці. Гамаліївський монастир – найпізніший на Лівобережжі монастирський ансамбль оборонного типу, остання ланка історичної еволюції такого типу комплексів і споруд, мистецький підсумок багатовікової традиції.

19 червня 2019 р., з урахуванням особливої культурної та історико-архітектурної цінності комплексу пам’яток архітектури – ансамблю Гамаліївського монастиря в с. Гамаліївка, – а також з метою їх збереження, Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про створення Державного історико-культурного заповідника «Державотворці Сіверщини».

21 липня 2021 р. Кабінет Міністрів України скасував своє попереднє рішення «Про створення Державного історико-культурного заповідника “Державотворці Сіверщини”» як таке, що не було реалізовано. 13 жовтня 2023 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову про надання ансамблю Гамаліївського монастиря статусу пам’ятки архітектури та містобудування національного значення.

Унікальна культурна та історико-архітектурна цінність монастиря зумовила його включення до сучасних туристичних маршрутів. Зокрема, ансамбль Гамаліївського монастиря долучають до програми екскурсій у разі зацікавлення відвідувачів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : НДІТІАМ – Головкиївархітектура, 2002. 592 с.
2. Вечерський В. Православні святині Сумщини. Київ : Техніка, 2009. 224 с.
3. Юрченко С. Б. Гамаліївський монастир за часів гетьмана Івана Скоропадського. Сіверщина в історії України. 2012. № 5. С. 30–35.
4. Чернякова Я. В. Гамаліївський Харлампіївський монастир: пам’ятка архітектури чи в’язниця? Карнабідівські читання. 2019. № 4. С. 248–253.
5. Гетьманський рід Скоропадських. Гетьманщина: вебсайт. URL: https://hetmanshostka.in.ua/ (дата звернення 14.09.2025).